Це був буденний, тихий ранок
Весна на вулиці цвіла,
Дружина поралась на кухні
Бурмочучи такі слова:
"Ти знов якийсь такий сумний,
Про що ти думаєш постійно,
Коли не гляну ти все злий
Мені так жити вже набридло".
А в голові лише одне
Лист,що прийшов мені ще вчора,
Що би зібрались знову всі,
У дружнім і знайомім колі.
І тут згадалося кохання
О тих студентських ще років.
Прийшло запрошення йому
На зустріч всіх випускників.
Вона була неначе сонце
Усміхнена,привітна,щира.
Вона була, як та троянда
Розумна, добра та красива.
Я не забув ті ніжні губи
І поцілунки до світання.
І теплі, милі,ніжні руки
Що пестили мене до рання.
Але закінчилось усе це,
Бо зрадив я її тоді.
І одружившися на іншій
Поставив хрест в ї душі.
Вона благала і кричала:
"Вернись, тобі пробачу все
Ти все одно прийдеш, я знаю
Чекатиму весь вік тебе".
І ось прасую свій костюм
Дружина, як завжди бурмоче
Купую квіти і іду
Я в ресторан на зустріч.
Заходжу, наших трішки є
Всі такі мужні, статні
Шукаю поглядом її,
Та все це мабуть марно.
І ось відкрились двері - йде
Всіх подив переповнив.
Я піднімаю очі й тут
Вона заходить скромно.
Сиділи всі ми, розмовляли,
А в мене серце стукотить.
А може щось спитати в неї,
Та ні мовчатиму я у цю мить.
Та тут вона сама підходить,
Питає:"Як твоє життя,
Як там дружина поживає,
Чому дітей досі нема".
А я у відповідь говорю:
"Яке життя, про що йде мова,
Про щастя взагалі мовчу,
Дітей я просто не люблю".
-А ти сама живеш щасливо?
-Дітей багато народила?
-Роботу гарну, ти здобула?
-Про чоловіка не забула?
-Живу не зовсім я щасливо,
-Дітей я ще не народила,
-Роботу я таки здобула,
-Про тебе лиш я не забула.
І зрозумів тепер, сьогодні
Без неї я не проживу,
-Я 10 років поспіль думав
Лише тобою я живу.
-І я жила тобою всі ці
Роки бездарні і сумні.
-Кладемо край усім стражданням,
І заживемо від душі.
Зажили ми з тих пір щасливо,
В нас було троє діточок.
Життя щасливо ми прожили
Онуків водимо в садок.
