На кінцевій на зупинці стоять пасажири
Не багато, а так, близько сотні із чотири.
Ось підходить, похилившись, жовтенький автобус,
Ніби вицвівший у школі землі-мами глобус.
Починається вистава. Двері відчинились
І ці сотні пасажирів в буса поломились.
Голова, і ноги, й плечі на одномі рівні,
Пхнуться ніби у останнє перед супом півні.
Змішалися воєдино «і коні і люди»,
Сумки, вудки, шапки, папки по салону всюди.
Почалися в м’ясорубці у цій діалоги
- Подавайте на білети!
- У мене пологи, -
Закричала пасажирка. А водій: «от бачиш,
Тепер трохи почекаєм і за двох заплатиш.»
- Ого-го, нічого собі, червоніє дама,
- Не ого, бурчить священник, а ключі від храму.
«Мужчино! Я вся під вами, - дівчина сказала, -
Щось зробіть, щоб я приємно цей маршрут згадала».
«Що ви робите? Це ж вухо!» - інша закричала.
Пізно, мила, ми вже його закомпостували.
- Що це за віслюк із-заду усіх нас штовхає.
У мене і слів покраще для нього немає,
Викиньте цього паскуду, що всім ноги топче.
- Контролер я, не *** покажіть квиточок!
- Витягніть з моєї дупи свою парасолю,
Крекче дід перекосившись між людей від болю.
- Я не можу, жінка каже, нікуди, бо тісно.
- То хоча б складіть цю штуку, а то дупа трісне.
- Чоловіче, що це тисне мені тверде ззаду,
- Не соромтесь, це нам вранці видали зарплату.
Гроші в трубці, у кишені, ними я впираюсь.
- Відчуваю, коли труся, "гроші" ті зростають…
- На наступній виходите, прешановний дядьку?
Ні? То, мабуть на макітру іншу пересядьте.
Лисий голову слиною змазав та всміхнувся:
«Щоб ти гад при пересадці лихо послизнувся!»
- Куди лізете шановний в пазуху до мене?
Ні не Ви, шановний пане! Той - в пальті зеленім!
- Чом Ви мацаєте мене, припиніть, благаю!
- Вибачте, але іншого вибору немаю.
Дама просить: «а пробийте мій квиточок, осьде»,
Чоловік відмовив, впершись спиною в компостер:
- Задом закомпостувати Ваш квиточок важче…
- Задом мені не підходить, компостером краще!
Одна жінка каже іншій пополам із горем:
- Відчуваю, що я буду матусею скоро!
- Боже мій, подруга крекче, я тебе вітаю,
Що сказати на радощах, навіть і не знаю.
Може соромно питати, адже всюди люди,
Мені кортить дізнатися, а хто ж батьком буде?
- Та не знаю, моя люба, хто буде радіти,
Бо не можу повернутись, щоб його узріти.
2015
ID:
646140
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.02.2016 22:13:12
© дата внесення змiн: 29.12.2021 23:34:47
автор: Oleksandr Poprotskyy
Вкажіть причину вашої скарги
|
