Що, друже, все сумуеш.
Чомусь посіявсь щем у грудях,
За розбрат, що вгніздився в людях.
А ти, мій друже, все дивуєш.
Дивуєш вірою у щастя,
Що ще настане нам та воля,
Та щиро усміхнеться доля
Та стиснуть у обіймах браття.
Не скоро, в нас така вже доля.
Що розбрат той ми не здолаєм.
А зараз з злісттю лиш волаєм
Що брат не брат мені… неволя.
Забули все, припало пилом
Забуті братні почуття
Немає в серці каяття
Яким живемо ми ще дивом.
Нам, через край, лиш лють та ллється
Та на очах завжди облуда,
Згубив себе я серед люда,
Та брат до мене не знається.
Чужинець, зайда, невідомий
Надходник, що прийшов із степу.
Фігура страшного вертепу,
Та лише постать та знайома.
Колись,… він братом озивався,
Колись змішали кров у чарі,
Та відбивали яничарів
Та яничаром сам назвався.
