І що пишу, та так нічого.
Оце сиджу і думаю, про що?
Та й не думаю нічого,
Собі сиджу, пишу про щось.
Пишу про світ, що ставить нам пастки.
Про рід людський, що мріє про свободу,
В полоні рідних почуттів.
Про дні печальні і солоні.
Я знаю щастя є і буде,
Воно живе в людським добрі.
Ми будемо там, де все здобудемо.
Ми робимо те що хочуть всі.
Отак разом ми топчемо долю,
Засмічуємо свої думки.
Знаходимо ми в душі лиш холод,
Всі мрії топимо, геть вже всі.
Я знаю те, чого не бачу,
Я знаю все, чого хотів.
Забувши нещодавно про невдачу.
Я був, я буду як завжди.
А ви собі живіть в полоні,
Де ходить сірий, хижий звір.
А я піду бо з мене годі,
Я хочу жити, я не всі.
Отож сиджу пишу про долю,
Про море, зорі, чисте поле.
Про білий сніг, що там на дворі.
Про мрії, що живуть в мені.
Гей люди! Досить вже ламати дрова,
Ламати щастя, що в добрі.
Ми хочемо і будемо мати долю,
Вставайте й ви старі діди!
