Мама, пробачте!
Сьогодні я буду на "Ви",
Як до персони найвищого рівня в моєму житті.
Скільки шукала слів, та всі знайдені мною слова - не ті,
Руки у Вас ласкаві, побиті робою, проте золоті,
Очі зелені із смутком минулого - молодої вдови.
Слово у Вас, як сонце, як світло! Радує мені слух,
В голосі чути ноти відомих з дитинства казок.
Й Ваший портрет у серці, немов святий образок,
Кожний такий дорогий погляд, подих і рух!
Мамо, пробачте!
Скільки тут не пиши,
Всі ці слова не варті нічого порівняно з тим, що є.
В Ваших очах бачу обличчя своє.
Хтось невідомий ці очі любов'ю наскрізь прошив.
І я на Вас схожа з кожним днем все більше стаю.
Так сильно болить кожна нова зморшка і сивина.
Мамо, пробачте!
У них же моя вина,
Частіше мені б говорити Вам, як сильно я Вас люблю!
