(Продовження)
Він ішов до неї з самого ранку. Ні, не зранку, в думках ще звечора... Уявляв: як вони цілий день проведуть разом, як будуть розмовляти і розказувати все, що кого цікавить. Нарешті вона повірить йому, бо не може не повірити. У них буде цілий день для того, щоб нарешті порозумітися і розібратися з усіма балачками та вигадками, котрі йому уже добряче набридли.
З такими думками та в піднесеному настрої Петро підходив до її дому. Ольга зустріла його у дворі, йшла від криниці з повним відром води. Запросила до хати. Він привітав її, несміливо простягнувши букет квітів та маленький подаруночок і, забравши взамін відро з водою, попрямував до дверей.
Вдома були: мама Євгенія Танасівна, сестра Маруся та двоє молодших братів Тарас і Володя. Петро поздоровкався з хлопцями, мов з давніми друзями, за руку, Марусі кивнув "привіт" і, засоромлено, не знав куди себе подіти. Ніхто не запрошував до святкового столу, бо його і не було. Ольга запропонувала чай з випічкою,.. він погодився.
Поснідавши вони пішли прогулятися. За їхнім городом ростуть гарні, незвичні дерева. Залишки розкішного дендропарку колишнього поміщика Прокоповича. Там є могутні каштани, котрі саме зараз неймовірно пишно розцвіли запашними свічками, гнучкі, білокорі красуні берези вишикувались вряд і шепочуть одна одній колискові пісні, липи, що через декілька тижнів своїми духмяними ароматами будуть п"янити половину села, а ще її улюблене тюльпанове дерево. Таких дерев декілька в Європі і його варто побачити, особливо навесні, коли зеленаво-жовті квіти прикрашають його кулеподібну крону і ніжно пахнуть на всю округу. А ще верби, її найдорожчі "плакучі" верби. У їхні віти можна закутатись, мов у м"яке марево і полинути думками далеко-далеко, за межі цього тривожного перебування на землі.
Вони, не поспішаючи, ходили між дерев. Спочатку розмова не клеїлась, а потім Ольга почала розказувати про кожне дерево, про всі ці чарівні рослинки, знайомі їй з дитинства, бо вона виросла разом з ними. Він уважно слухав її розповідь і якось несміло відважився перевести розмову:
- Я знаю таке не запитують у дівчат, але... все ж: скільки тобі сьогодні виповнилось?
- Не переживай, "таких запитань" я не соромлюсь. А "виповнилось", як ти кажеш, дев"ятнадцять,.. але не сьогодні а у п"ятницю, а можливо в позаминулу середу. Не знаю. - тихо відповіла дівчина.
- Як так? - не зрозумів Петро. - Як то ти не знаєш?
- Отак-от не знаю.
І вона розповіла йому про своє дитинство, про стосунки у їхній сім"ї між татом і мамою, та мамою й дітьми. Про те, як непросто жити їй у цьому домі... Він також поринув у спогади. У них було майже так само, але дні народження - це справжнє свято з подарунками, привітаннями, святковим частуванням. Вони б ще довго отак блукали, узявшись за руки, але Євгенія Танасівна примчала до парку на велосипеді, перевірити чим вони тут зайняті.
На тому й закінчилась їхня прогулянка. Парубок зрозумів, що йому пора йти. Вони попрямували до її дому мовчки. Біля хвіртки, вже не заходячи у двір, він запитав:
- То я пішов? Ти завтра в яку зміну?
- У першу.
- Добре. Тоді до завтра.
- До завтра. - дивлячись на маму, яка з почуттям виконаного обов"язку закочувала до господи велосипед, відповіла дівчина, а він повільним кроком попрямував дорогою понуривши голову.
Далі буде...
ID:
658611
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.04.2016 14:51:28
© дата внесення змiн: 18.06.2017 18:06:35
автор: Корніївна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Щиро вдячна Вам, шановна пані 
