Такі замріяні пусті дахи,
Вони так близько до небесних крил,
Вони так близько до вечірніх сил.
Світ обіймає й натякає на інтим.
З годинами згорали краплі діб,
Та падали на дно в холодний чай.
Так довго стоячи без жодних дій,
На відстані шукаючи запал.
Вже котру мить іде війна тобі.
Зимовий розум та секундний ритм,
Закляті вороги німих картин.
Ті краплі змалювали небеса хиткі,
Що від розлуки зірвуться униз.
Хай зірвуться - це вічна тема для розмов,
Що не змогли, чи не судилося у двох.
Тепер така потреба,
Кидати посуд як гранати по своїм.
Хай в течії сиротами уламками,
Поранять відображення реальної війни.
Вже котру мить іде вона тобі.
************
Вогні відлуння, примари слуги,
Дахи зайняли міражі.
Шукаю місце, таємне місце,
І власну сцену на землі,
Шукаю місце, окрему дію,
Щоб там створити лейтмотив.
На власний розсуд, я маю дозвіл,
Та відродити перемир'я
На твоїй засніженій весні.
Хиткі коріння і палкі думки,
Уява втамувала голод.
Із тіні вийшла у величну біль,
Так довго стримувала подих.
Курити й відчувати тонкий дим,
Вдихати голос твій що тут ходив.
Той запах висоти,
І ніби вже злетіли і не боялися падати.
Такі замріяні нові шляхи,
В реальній ролі голі язики.
З полону розлилася на весні,
Під мирним небом.
У всій своїй красі