Я створювала б заповідники для хороших людей. Я занесла б їх у "Червону книгу". Я створила б "Книгу рекордів Гіннеса", у якій люди били б зовсім інші рекорди, так звані "рекорди добрих справ". Уявіть собі рекорд "Найбільша кількість врятованих життів", рекорд "Найбільша кількість компліментів від серця", рекорд "Найщиріша посмішка", рекорд "Ні одного розбитого серця" і так далі. А ще кожного року я влаштовувала б конкурси душевної краси. Міс "Милосердя", Міс "Альтруїстичність", Міс "Я завжди годую бездомних тваринок".
Я не була б ні в заповіднику, ні в книзі, я не побила б жодного рекорду і навіть не була б однією з претенденток на конкурсі. Я настільки зіпсована, скам'яніла, що якби можна було зробити МРТ душі, то у мене був би діагноз "Невиліковно хвора". Справа у тому, що всі ми хочемо щоб до нас добре ставилися і помилково вважаємо, що це залежить тільки безпосередньо від інших людей. У людства одна проблема, а всі інші від неї походять і проблема ця полягає у тому, що усі ми любимо квіти, але ніхто не хоче поратися у квітнику.
Логічно, вся суть у мізках.
