"Душа всегда одна - с начала до начала
и если раз она когда-то прозвучала,
то не затихнет уж души струна"…
Дмитро Морок (с)
«Душа завжди одна – спочатку й до початку
І вже коли хоч раз та зазвучала,
То не затихне вже душі струна …»
Дмитро Морок (с)
(пер. Л. Дадукевич)
А я піду у далечінь простору,
Собі тихонько ранньою весною.
Між твоїм й моїм зимовими днями
Зійду Авророю кохання на світанні.
Піду, де неба синь розкрилилась над світом
Й русалки ніжнії блукають по морях,
Де вітер коливає сонечко на хвильці
Й шумить й співає в голих парусах.
Де тиша – то блаженне щастя,
Як келих доброго п»янить вина,
І де звучить в далекій висі чистій
Про справжнє щастя пісня солов»я.
Де на душі казкові, ніжні мрії,
І їх ще не розбито до захо’ду дня.
Трава і квіти знову вкриються весною,
Дерева побіліють й лишаться мовчать,
На гори знову спустяться тумани мокрі,
Й німії роси змиють з ніг печаль.
І я прийду востаннє у цім світі,
І зайду в сон побачитись в останній раз,
Щоб погляд твій у новім житті серед мільйонів інших
Знайти і назавжди з собою взять.
24.05.2016