Я розкажу одну історію про двох,
Помежи сутінків розказану плітками,
Романом гордо нареченою не зло,
Чи може зло, а в тім, уже без значень…
Ця тема виросла з банальних семи нот,
Добутих у труді суміснім величавім,
Де звуком линули високопарнії слова
І де слова ставали звуком бравим,
Де билися серця у тактах паперових в унісон,
Де і апострофи, як знаки, голосили,
І де в душі, як золото, виблискувала напнята струна,
Яка мелодіями, наче вічними Богами, гралась…
І простір розмальовувався у мажорнії тона,
І сяяв святом світ, що долу лиць тримався,
І де в пекельному вогні згорала змучена душа,
І хвиля з хвилькою, як з човником, ігрались,
Де віра в щастя творить радості діла,
Де гомін люду не несе ніщо у собі,
Де лиш лани зеленоокі й неба шмат,
Де в нескінченість дихають дороги,
Де буревії, що голосять, як дурні,
Де очманілі з небуття несуться урагани,
Де відьма човгає й клюку несе в руці,
Де мудрий бродить кіт поміж світами,
Де літній сон укриє світ вночі,
І де русалка на гілках волосся сушить,
Де божий день дзвенить і рветься крізь шибки,
Де ніч-спокусниця тумани в сни наводить,
Де сніг і лід скували сизе озерце,
І де вітрилом править привид бравий…
Я розкажу про цілий світ лише для двох,
Для тільки двох творилась кожна мить та щастя…
Бо відчували ті життєвий миті літ
У кожнім диханні своїм і звуці чистім.
І хай пліткує хоч увесь цей дикий світ,
Здичавіти – не ціль, достойна людства…
Ті двоє добрий дали всім урок,
Як відчувати треба й дихать разом в парі:
Відкритими думками треба буть
Й ділитись простором казково-гарним.
І так і йдуть з душею в ритм один,
Їм і апострофи дають наснагу й силу…
Хай світ умре, залишаться вони -
Одну на двох ділити душу світлу…
І величаві й непідкупні двоє йдуть,
Рука в руці, загорнуті в музичні чари,
І попереду них завжди їх світла тінь
Віршами ділиться про них з зірками…
30.08.2016
ID:
688645
Рубрика: Поезія, Балада
дата надходження: 15.09.2016 10:03:42
© дата внесення змiн: 06.10.2016 22:42:55
автор: Лєна Дадукевич
Вкажіть причину вашої скарги
|