Як білий камінь в глибині криниці (за мотивами вірша А. Ахматової)
Как белый камень в глубине колодца,
Лежит во мне одно воспоминанье.
Я не могу и не хочу бороться:
Оно - веселье и оно - страданье.
Мне кажется, что тот, кто близко взглянет
В мои глаза, его увидит сразу.
Печальней и задумчивее станет
Внимающего скорбному рассказу.
Я ведаю, что боги превращали
Людей в предметы, не убив сознанья,
Чтоб вечно жили дивные печали.
Ты превращен в мое воспоминанье.
_ " _
Як білий камінь в глибині криниці,
Лежить в мені одне лиш спогадання.
Боротися не маю волі й міці:
Воно - веселощі, воно - страждання.
Мені здається той, хто близько гляне,
В моїх очах його побачить зразу.
Сумнішим і задумливішим стане,
Вслухаючись, як тужить кожна фраза.
Я знаю, що боги перетворяли
Людей в предмети, не вбиваючи свідомість.
Щоб вічно дивнії жили печалі,
Ти мною в спогад перетворений натомість.
Я, Оленька, думаю, что Анна была бы довольна твоей работой 
