Понад яром берізки стоять ,
Наче золотом листя облите ...
Тихо-тихо кругом, навіть вітру нема ,
Увесь гай , наче сном сповито ...
І я бачу той сон : красота , красота...
Аж душа від краси завмирає!
Сонце шле до землі промінь свій золотий,
Небо синє від краю до краю.
Кажуть -- осінь сумна...Я не вірю ! А ти ?
Настрій гарний , чому ж сумувати ?
Треба з дому іти до тієї краси
Й не сидіти сиднєм у хаті!
Душу ти розкривай , щоб побачить красу
І від суму не буде і сліду !
От що робить краса і співа знов душа,
Навіть весело стане діду !
А , як ти молодий , ширше очі розкрий,
Пам"ятай про красу природи !
Сум з очей прожени й вогник в них запали ,
Щоб зігрів у погану погоду !