Думка із душею любощі звивали.
Серце зімлівало в млосній таїні.
В полум`яні хвилі почуття пірнали
Й на папір рядками хлюпали пісні.
Розум і буденність смішкувались разом -
Зрадницьки шептіли:бути чи не буть?
Буковки ж,ажуром,заплітались в фрази -
Їх я подарую вам на незабудь.
Скептик кривосміхом,скорчивши гримасу,
Брязне прямо в очі:"Чи не перли це?!:
І усе це марниця!:В тебе катма часу!:
А не то - відріжу й не таке слівце!:"
Я то розумію - утеряла час я.
Будні,як неволя,зв`ялили політ
Творчої уяви і світосприймання,
І душа в хітині,і турботів гніт.
Та куди ж подіти ту пістряву повінь,
Що бурлить і томить,очі розкрива?:
Хтось рядки читатиме й буде це як промінь
Від якого зтане серце,роблячи дива.
Може ще для когось - найліпкіші ліки,
Що розрадять душу,рвану на шматки, -
Значить не даремно я усе писала,
Соловіли ночі й капали в рядки.
