Золочений когутик - на верхівці
будинку, що побудував не ти,
а через тин думки, як білі вівці,
стрибають, а мені усе не спиться,
бо сон летить сторчма під три чорти…
І лютий виграє на білій лютні,
танцює півник з вітром в унісон,
допоки пам'ять б’є в литаври люто…
Були ми - початківці абсолютні -
з дистанції зійшли. Пішов і сон
від мене геть, замкнувши, як у вежі,
в будинку цім без видимих підстав.
У рятівничі, у свої ведмежі
обійми захопи - веди за межі
можливого! І прапор там постав -
мов знак, що це підвладна нам країна,
де липа листокрило шелестить...
Впаду навзнак - перед очима клином
видіння…І стоїть чадна руїна -
будинок, що побудував не ти.
