Терпіння ти моє, ти у мені? Так будь,
Щоб видно було в кожнім моїм русі!
Непослуху нема, про нього ти забудь,
Нас на шляху ніщо вже не спокусить!
Сказав Отець «радій», то й радість на чоло.
Не хочеться радіти, недоречно?
Он сонечко, дивись, навколо зацвіло...
Та не веди себе ти заперечно!
Для всього буде час, терпіння ти моє,
Терпінням звешся, то і ждати в змозі,
З душею думаєш ти тільки про своє?
Вже знову із очей побігли сльози?
О, ні, терпіння, в мене є ще дух,
Який сильніший за твої зітхання,
Він сили дасть продовжити нам рух,
А там, дивись, здійсняться і бажання!
Крім нього є ще віра у мені,
Яка прийшла від Господа Ісуса.
Не завжди будуть тягарем нам дні,
За кращі дні вже зараз я молюся:
«О мій Отець, подяка, що Ти є,
І що зовуся донькою Твоєю.
В Твоїх руках давно життя моє,
Твою любов у серці я лілею!
Життя моє з Тобою до ладу
(Бо ж зв’язані ми заповітом кровним),
Тобі довірилась, вузьким шляхом іду,
Ти наповняєш всім мене змістовним!»
Ну що, терпіння, вгамувалось, так?
Заповнило собою мою душу?
Нехай у ній зростає отой злак,
З якого плід принести Отцю мушу!
13.04.2017
© Copyright: Людмила Дзвонок, 2017
ID:
728611
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 13.04.2017 11:53:08
© дата внесення змiн: 15.04.2017 08:27:20
автор: Людмила Дзвонок
Вкажіть причину вашої скарги
|
