ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*
Спить озеро. Не розбуди словами
Його спокійну, древню сивину.
Дивися, як м'якими рукавами
Хвилюють верби тихий берег сну.
Про що мовчать? Невимовлений докір
У хвилях, що цілують береги,
І піниться минулого неспокій,
Що серцю, наче п і с н я, дорогий.
О,що те дно хова від зору ока?
Можливо, пестощі весняного тепла…
Любов -- як тайна вічна і глибока,
З якої вірність М а в к и проросла.
ТОЙ, ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ
...І знов щемить, і знов у серце стука
Дух темряви – Т о й, щ о в с к а л і сидить.
Змовкає день і час. Холонуть руки.
Зникай, маро́, була це тільки мить!
Яке ж то забуття, коли є пам’ ять:
Великий смуток, радощі малі.
Вони живі. Захочуть і поранять
Руїнами і Того, що в скалі.
«АЛЕ МИНАЙ ЛЮДСЬКІ СТЕЖКИ, ДИТИНО…»
Тривожу вдруге я те озеро Нечі́мне,
А поруч мій Л у к а ш байдуже розмовля,
Як вітер весняни́й, мінливий, непостійний,
Не зна, куди майнуть, війнути звідкіля.
А озеро мене у відповідь басами
І кумканням, і скреготом, і шелестом віта.
Голосить – не щадить і теплиться сльозами,
Що ось, мовляв, живе забута "Пісня" та!..
Той лісовий мотив, як дідуган прадавній,
Мудрує стільки літ, лунає відколи.
О дядьку Л і с о в и к, розрадь моє кохання.
Тут поруч – мій Лукаш! Зціли його, зціли…
Живучим дихом слів, що я сказать не вмію,
Пробудження весни нам плесо прорече.
І вітер жартівник обпалює плече,
Дарує ще одну, лишень одну… н а д і ю.
*Нечі́мне (Нечімле) - знамените предковічне озеро на Волині, місце дії драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».
На фото: озеро Нечімне.
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
така краса лиш на Волині --
там, де озера чисто-сині
впиваються в зеленоокий ліс,
а їх вкриває верболіз
від духів злих і непогоди...
немає кращої природи
утаємничених гаїв,
залюблених у пісню солов'їв,
що щебетом полонять груди...
мій рідний край, завжди зі мною й всюди!
- чарівно так і загадково
відчула кожне ваше слово
така краса лиш на Волині --
...це ШЕДЕВР
