Я спогадами перелистую минуле,
Біжу знайомою стежиною в "було".
Ще трішки накукуй мені років, зозуле,
І не нагадуй стільки літ уже втекло
І стало снами радісними і болючими,
В які пірнаю, ніби у бездонний вир
Чи зарослями йду я жадібно-колючими,
Або в страху перебігаю біль-пустир.
Було всього, бо не бува життя інакшим,
Коліна іноді збивала до крові
Й допомогала підвестись з колін я слабшим,
Й пізнала те, як друг б'є в точки больові.
Тому щасливі миті в долі я ціную,
Тому й коханню я страждати не даю.
У лінощах своє життя я не марную
І душу за копійку я не продаю.
Можливо, хтось моїм словам чомусь й не вірить,
Та й я комусь не вірю, так в житті бува.
Але я вдячна тим, хто хоч ковток довіри
Мені дарує й заздрощами не вбива.
Я спогадами перелистую минуле
І не шкодую я за тим, що не збулось.
Рахуй літа онукам й правнуку, зозуле,
Й минуле із майбутнім, щоб переплелось.
Ой, роки наші, роки!
Перелітні птахи!
Тихо зграями летять,
Понад долі дахом...
****************
Нехай зозуля накує
Років ще багато,
Бо життя, як воно є...
Справді, справді свято!
Вірю кожному слову!!! Шикарно викладено - так говорить душа....
