(кінбурнські роздуми)
Де води рік Дніпра і Бугу
та моря Чорного блакить,
лежить землі вузенька смуга,
що у південну даль біжить.
То кінбурнський шматок природи
відкритий сонцю і вітрам,
по тій косі колись народи
дорогу торували в храм.
Той храм святий без стін і мурів,
під куполом із тисяч зір,
без купідонів і амурів,
зі струн душевних замість лір.
Той храм величний – ліки серцю,
бальзам цілющий для душі,
допомагає нам у герці
й шикує думи у вірші.
23.07.2017
