Вона прийшла.
Дмухнула холод поза очі.
Накрила землю білою ковдрою.
Позапрягала сніжні коні.
Прокралась в дім, де мати.
Сина навчала жити.
Та потягла його у біль.
Його життя тримається на волосині.
Тонка межа.
І багряний слід принишкло стіка.
Його груди наповнились болем пекучим.
Життя, як тятива.
Хлопчина ще побореться
З неминучим холодом.
З тими кіньми, які намагаються його збити.
Хто ти така аби все забирати?
-Я твоя війна.
Заберу я всіх синів від матерів.
І більш не буде в них тепла.
Накрию землю я червоним морем.
І не віддам життя їхнього нікому.
Позабираю все собі.
Буду з ними в моїм темнім лоні гратись.
А всі будуть страждати.
Я біль, нещастя я найгірше що було.
Хлопчина бореться з життям
На смертнім ложі.
Вона хапає його, а той рветься в волю.
Удалині гарматні постріли.
Молитву Богу чутно в мами в хаті.
О Господи, прошу, не дай їй нас зламати.
Небесний Отче й Матір Божа, Збережи життя моєї рідної крові.
Дай все пройти, оберігай мого сина.
Хлопчина виривається з її темних рук.
Подумки біжить так тихо.
Вона рветься за ним.
Як звірі дикі.
-Не дам тобі я врятуватись.
Кричить війна йому зухвало.
Він виривається іще сильніше.
-Я маю жити.
Його долоні торкаються її тіла ніжно.
Думки про те, що було у житті.
А ще про неньку рідну.
Ще мить, і я живу...
Заметіль кружляє в полі тихім.
Мати сина пригортає.
Хтось не зміг вернутися до рідної хати...
Але життя триває.
