понад горами, а попід небом
гуляємо сивими кониками далеко там ти та я:
паруючи нагоди, паруючися в веселощах
і святкуючи, де заманеться свята, –
сумновдоволені підскарбії того, що того варте.
морозивні замки рефрижеровано;
всі супермаркетологи вийшли на парад.
золоті рукостискання висять у вас на шиї,
коли підпалюєте сигару від пачки фальшивих грошей:
ви підбили баланс, і тепер балансуєте
земною кулею на кінчику вашого носа. –
ну, достоту як лев, а не окунь морський, на ярмарку.
ви вбрані в лискучу шкуру; на голові у вас
кумедний капелюх в вікторіянськім стилі.
ви такий, як вас trained and dressed
наш всемогутній дресирувальник.
ти гавкаєш, коли він клацає зубами;
твої вуса, гляди, розтануть під полуденним сонцем.
ти хляпаєш ластами, й ляпаєшся на землю,
коли тобі з погордою кивне
довгонога та білогруда
асистентка,
володарка цього цирку.
та знай, що такі вистави – дуже невдячне діло.
ось глядачам набридло,
вже свистять невдоволено. та ти все одно
балансуєш цим клятим світом на кінчику свого носа,
за звичаєм і за родом дурного морського лева. –
твій вишкіл – даремний,
як також і твій самовдоволений вишкір.
цей цирк – такого бізнесу на світі не існує.
нам нема ні причини, ні приводу,
ні надприродного права
покинути виставу, коли вона триває.
та сама вистава, все знов, як ведеться.
ті самі колізії в пасіонарній драмі.
що нам робити? стрілятимемо на місяць –
хай відгукнеться пасіонарною музикою.
ти поглянь на це диво: кругле, та не копійка,
і вже ж, я гадаю, не для голок подушечка:
то радше балон – не батон і не сир,
повітряна куля, що теліпається в космосі
для забави та втіхи старої землі.
гей, місяцю, поглянь: ми балансуємо світом,
мов двоє левів морських, по черзі
за твором: sealion, jethro tull
