Білим вогнем несамовито розриває хмари,
І холод проникає крізь шпари у вікні.
В моменти спалахів, на стінах залишаються примари,
І не видніють зорі у потемнілім склі.
Секунди блискавок, ми боїмося їх мов діти.
Небесний крик зганяє душу у куток.
Від страху й холоду, не знаєш де себе подіти
І залишаєшся в полоні боязких думок.
В підвалах пам’яті дитячий страх раптом прокинеться
І заховатись хочеться під ковдру уві сні.
Та це омана лиш, стихії буйство не припиниться,
Страхи залишаться у сяйві блискавок у тьмі.
І каплі холоду, неначе в душу проникаючи
Все заморожують… Щасливі спогади й думки.
Лиш сяйво блискавок в пустих зіницях залишаючи,
Й тверді удари об землю, грому кулаки.
