Колись, через тисячу років, а можливо і значно більше,
коли ланцюжок перевтілень безсмертних частинок душі
замкнеться, я знову буду собою, тільки в іншому образі -
знову буду літати без крил та писати ліричні вірші.
Чи в іншу подобу занесе мою душу вітрами небесними -
стану кішкою, найсимволічною серед усіх котів -
з чорною шерстю, золотими очима, з рухами граціозними,
з унікальною можливістю прожити аж дев'ять життів.
А можливо проросту навесні маленьким ніжним проліском.
Милуватиму очі перехожим, зігріюся сонцем.
Чи евкаліптовим деревом на Зеленому континенті,
чи чарівними мальвами, десь під чиїмось віконцем.
Так моя-не моя душа по світах та подобах мандрувати
буде колись, ще не скоро. Так і було до життя цього.
А саме тут, саме в цю мить, буду саме я жити та кохати,
радіти проліскам, мальвам, і мліти від дихання твого