Тут, на Верецькім перевалі,
Де внебі повно є орлів,
Мене на вірші надихали
Мелодії гірських вітрів.
Тут я стояв, як переможець
Й сприймав душею висоту.
Бо не один напевно тоже
Оспівував тих гір красу.
На ліво глянеш - скрізь ялиці,
На право - тоже ліс росте.
А на полянах скрізь копиці
Стоять, як військо молоде.
Бо літо якраз у розгарі
Й такі прекрасні гарні дні.
А сонечко, немов в Сахарі,
Нас гріє й світить у горі.
Он, недалеко від дороги,
Тече струмочечком вода.
То десь із лісу, як з барлоги,
Початок взяла Стрий - ріка.
На схід у низ, як на картині, -
Хатки, мов вулики стоять.
А там, на захід у долині,
В другий бік річки бороздять.
І вся краса, ота природи,
Переплилась, немов снопи.
І тут живуть різні народи
Віками, наче би брати.
Для мене те усе незвичне,
Бо то, як казка і друге.
В моїх очах воно величне
Й в душі залишиться на все.
І я не втримавсь від спокуси
І сотворив цього вірша.
Хоча читать ніхто не мусить,
Та правда в ньому є уся.
Мої Карпати, рідний краю,
Ти весь оспіваний в піснях.
Ти був красою, це й я знаю,
Й таким залишишся в віках.
