Птаха після небесних мандрів
вертає завжди назад.
Ще тільки зоря вставала
лишила вона свої ліс.
В далеких далях бувала -
через вісім просторів шлях.
Ще ближче відпочивала -
у хмарах, що на горі.
Славним вітром в дорозі
не зніжена була птаха,
все махає крилами,
все домівка на пам’яті їй.
Бачить – летить друг назустріч -
перегукнулись радо.
І від сонця сховались
обидва у чисту тінь.
Птаха після небесних мандрів
вертає завжди назад...
То ширяє у небі,
а то над землею летить.
І хоча немає у неї цілі
на привіллі радіти,
але гай під крилами веселий -
і легко на серці їй.
Хмари шлях загатили -
то крізь них летить то над ними;
І покликала друга -
і назад із ним у свій ліс.
Шлях далекий ізнову,
і далекий і дуже довгий.
Але як щось бажає серце,
то повіки не кинути те.
Птаха після небесних мандрів
вертає завжди назад...
І у кожнім підліску назустріч,
все вбачається їй свій дім.
Ні, не мрія тепер у неї
про небесну дальню дорогу:
Щастя її в ці миті,
дістатися до гнізда.
І нехай загубився позаду
її друг по небесних мандрах,
гомін рідної зграї
птасі радує здалеку слух.
Ясним днем або ніччю -
дивно чисте й прозоре повітря.
Такі ж чисті і думи птахи,
спрямовані вдалину.
Птаха після небесних мандрів
вертає завжди назад...
І ось заспокоїлись крила
уже на холодних гілках.
День уже закінчився,
й сьогодні цей ліс не покине.
Вночі, на розлогому древі,
на вершині вона засне.
Свіжий ранковий вітер
світло радістю віє,
Хори струнких наспівів,
не замовкають, дзвенять...
І ані сітки, ні стріли
їй тепер не загроза:
стомлену сіру птаху
в політ не заманиш ізнов.