- На ранок, щоб і духу не було,
Ти чуєш, бабо клята-переклята,
І вимітайся у своє село,
Стара непотріб, в тебе є там хата.
Тремтіли ноги і тряслися руки
Бабуся речі в клунки запихала.
Бувають, Боже, і такі онуки…
Коли дітей ростила, хіба знала?
І проти ночі виганяє з дому,
Нема куди податися убогій.
Не приведи так, Господи, нікому
Та незбагненні наші всі дороги.
Яка там хата в неї у селі?
Уже давно усе порозтягали –
Дверцята з грубок на метал здали
І навіть двері злодії украли.
Посеред ночі плентається баба
І тягне на собі нехитрий скарб,
Колись, як дзвін, а нині дуже слаба.
Такий від долі, мабуть, в неї карб.
І хоч на серці біль, велика мука,
Та баба звикла їм усе прощати
І знову виправдовує онука,
Що протии ночі вигнав її з хати.
Людська жорстокість де її межа,
Як рідну бабу виганяють з хати?
Підбив рахунок – баба їм чужа.
Життя своє забув порахувати.
24.04.2018р. Надія Таршин
