шалений вік летовищ і торговища –
кудись летять, крамують, десь крадуть.
між молитов набожника і покруча,
немов гриби, святилища ростуть.
і невідомо Боже чи не Богове,
оте усе в золочених вбраннях.
то лиш до свят – поезіями, догмами,
а далі: хто кудою, навмання.
отак ішли – минали і губилися,
обітовані втративши стежки.
а мрія – незагнуздана кобилиця
гайнула понад обрії, таки.
і все, що любе – згаяне, забулося,
на цій землі, де все чомусь не так.
печуть огнем пустопорожні вулиці
німіє вись від «братових» атак…
відтак мужі мудрують і офірують,
їм світ – тупе захрестя і не більш.
і гомонить невіруючий «вірую»
впустивши у скарбницю вбогий гріш.
вже та, що охрестили солов’їною –
не солов’їна з «доброї» руки…
а де межа, стражденна Українонько?..
бо те безмежжя далося взнаки…
