«Цей зоряний шепіт,
що схований в передсерді,
Стане світлом,
що мені допоможе розбитися…»
(Федеріко Ґарсіа Лорка)
Зоряний шепіт
Чути в шелесті книг сторінок,
Зоряний шепіт
Осіннього жовтого листя.
Там – в передсерді
ховається,
Він допоможе
Перетворити серце моє на скла
уламки.
Зоряний шепіт
Вказує стежку
На якій оце плетиво дхарм,
Яке необачно назвали «Я»
Перетвориться в світло –
У жменю фотонів-метеликів,
Невгамовних нейтрино,
Що розчиняться
в темних водах ріки
Порожнеча.
Зоряний шепіт
Повідав мені про Ніщо
Про Небуття,
Про зерна округлі маку,
Що насипав хтось у клепсидру,
Які струменять водою хвилин.
Зоряний шепіт…
Осінь тікає білкою
В темний ліс алегорій.
Петрарка –
Він теж замість музики чув
(Замість кіфари)
Зоряний шепіт…
Зоряний шепіт
Вказує стежку
На якій оце плетиво дхарм,
Яке необачно назвали «Я»
Перетвориться в світло
Зоряний шепіт переслідує нас, та не кожен хоче його чути.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зоряний шепіт
Вказує стежку
На якій оце плетиво дхарм,
Яке необачно назвали «Я»
Перетвориться в світло
Зоряний шепіт переслідує нас, та не кожен хоче його чути.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00