Ікона мала в хаті кут святий,
Була заступниця і господиня.
А як зимою був на стінах іній, –
Голубила диханням доброти.
Від першої до крайньої версти
Вела в долині душу, і в пустині.
Біля труни – зажерливої скрині –
Лила в молитві сльози гіркоти.
І довелося відхилитись тіні.
І мить, що їй дозволено було
Побачитись з натхненям у світінні,
Відбилася, немов на плащаниці.
І світло наполегливе прийшло,
Щоб врятувати мрії із темниці.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 8
Ікона ў хаце мела кут святы,
Была заступніцай і гаспадыняй.
Як выступаў зімой на сценах іней,
Кунежыла дыханнем мілаты.
Ад першай да апошняе вярсты
Вяла душу далінай і пустыняй.
Над дамавінай – ненажэрнай скрыняй –
Нябачна зводзіла малітве ксты.
І давялося адхіснуцца ценю.
Імгненне, што дазволена было
Убачыцца нясквапнаму натхненню,
Адбілася, нібы на плашчаніцы.
І глянула нястомнае святло,
Каб летуценне выбавіць з пляніцы.
