У присмерку поволі настрій чах.
Свій плач згубила за лугами каня.
Бентежилося перше там спіткання
В городів містечкових на очах.
У тихому вільшанику в корчах
Нив соловей, що пізно йде смеркання.
Туман піднявсь у давнішнє блукання.
Сміливо червонів юначий страх.
Не розуміли, де подітись, руки.
І губи захололи, як рілля.
Не вміли приглушити серця стуки.
Здавалось все, що темноти замало.
Холодне поміж голого гілля
На розстанях прощання сумувало.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 21
У прыцемкаў настрой паволі чах.
Свой плач згубіла за лугамі каня.
Бянтэжылася першае спатканне
Ў гародаў местачковых на вачах.
У стрыманым алешніку ў карчах
Ныў салавей, што позніцца змярканне.
Туман падняўся ў даўняе блуканне.
I смела чырванеў юначы страх.
Не ведалі, куды ім дзецца, рукі.
I вусны сіверылі, як ралля.
I сэрца прыглушыць не ўмела грукі.
А ўсё здавалася, што цемры мала.
Халоднае між голага галля
На ростанях расстанне сумавала.
