Вже знов весна... Блакить в сіянні,
І сонця ласки, й фарби ранні,
І в очі вітру поцілунки,
І чари всі землі-пестунки,
Що, прокидаючись поволі,
Іще крізь сон сміється в полі,
Сміється в заростях-темницях,
У синіх пролісках-зірницях,
Сміється в місці навіть чорнім,
Сміється сміхом ясним, зорним, –
Усе, усе давно знайоме,
Все мною пережите вдома...
Але душа тремтить, вітає
Весну, що вічно пориває.
Весну, що будить сни, жадання,
Неясний сум – натхнення раннє,
Що навіть в чужині не гине,
Що ясний промінь в серце кине.
Натальля Арсеньнева
Вясною
Ізноў вясна… Блакіту зьзяньне,
I сонца ласкі, й фарбы раньня,
I ветру ў вочы пацалункі,
I чар увесь зямлі-пястункі,
Што, прабуджаючысь паволі,
Яшчэ праз сон сьмяецца ў полі,
Сьмяецца ў мглістых пералесках,
У сініх зорачках-пралесках,
Сьмяецца ў месьце нават чорным,
Сьмяецца сьмехам ясным, зорным, —
Усё, усё даўно знаёма,
Ўсё перажыта мною дома…
Але душа дрыжыць, вітае
Вясну, што вечна парывае.
Вясну, што будзіць сны, жаданьні,
Няясны сум — натхненьня раньне,
Што нават тутка, у чужыне,
Прамень ясьнейшы ў сэрца кіне.
ID:
817782
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 16.12.2018 18:30:30
© дата внесення змiн: 16.12.2018 18:30:30
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|