Якуб Колас, Сонет: Розсипані зорі брильянтовим пухом
Розсипані зорі брильянтовим пухом,
Чумацького шляху іскряться паси
Акордом чудним вікової краси,
Як відгук замовклої вже завірюхи.
У круговерті неспинного руху,
У сяянні сонця, у блиску роси, –
Усюди розлиті життя голоси,
Багато в них сенсу для чуйного слуху.
Приходять і гаснуть світанки і ночі,
Міняються води припливів і рік,
У часі стирається голос пророчий,
Призначений кожній істоті свій вік.
Життя ж безупинно спішить і клекоче,
А разом з ним – вічний юнак-чоловік.
Якуб Колас
Санет: Рассыпаны зоры брыльянтавым пухам
Рассыпаны зоры брыльянтавым пухам,
I Млечнага Шляху ляжаць абрусы
Таемным акордам спрадвечнай красы,
Як водгулле змоўкшай даўно завірухі.
У калавароце няспыннага руху,
У сонцавым ззянні, у бляску расы —
Усюды разліты жыцця галасы,
I многа ў іх сэнсу для чуткага слуху.
Раджаюцца, гаснуць заранкі і ночы,
Мяняюцца ходы прыліваў і рэк,
I ў часах губляецца голас прарочы,
Адзначан для кожнай істоты свой век.
Жыццё ж безупынна ўсё крочыць і крочыць
А разам з ім — вечны юнак-чалавек.
