І де тут початок... бо уже кінець. Це прозвучала репліка стосовно мелодічності твору (без фінальної строфи). Проте, на моє суб'єктивну думку не міняйте нічого в плані ритміки. Мелодічністю можна вести в ступор із якого не вилізти, а фінал просто виводить з нього. Не фанат літературної термінології, але чомусь маю думку, що даному прийому хтось колись дав назву.
Просто написано, що можна вірш давати літераторам, щоб ті, надавали його за приклад усім любителям японської поезії. Бувають хокуїсти, що перегинають палицю й метафорзують (це щось із розряду нових словечок).
Простий красивий вірш, а птахо-крапки - думаю кращий елемент у ньому. Буду занотовувати, згодиться.
Гарної вам пори в яку ви читаєте цей коментар і побільше творчості в житті.