*********************
Я - неначе ріка,
що тече із казкового краю,
що відносить каміння
й полоще піски золоті,
але навіть ріка
своє русло одвічне міняє,
то полискує рінню,
то плине потоком стрімким.
Ринуть з гір крижаних
чисті води її кришталеві,
із вершин голубих -
сльози танучих льодовиків…
Серед хащ і пустель,
у ярінні рожевого мрева…
Я - мінлива ріка,
Що нуртує в буянні земнім.
І обличчя колишнє моє
не таке, як сьогодні,
бо й вода у ріці
то солодка бува, то гірка.
Я - кипуча ріка,
що впадає у світу безодню,
і мене осягнути
не кожному мудрість дана.
Заспокою тебе
у хвилини душевної скрути,
я - рабиня всевладна,
котра підкоряє серця…
У коханні моїм
тобі суджено вмить потонути,
я - твій вічний причал,
човен долі пливе без кінця…
У веселку ясну
відлилися живлющі краплинки
моїх мрій і жадань,
тих земних і високих стремлінь…
Я - глибинна ріка
Із найменням просвітленим - жінка,
феєрична, і ніжна,
й розкута у плині своїм.