Дивитися на плач чоловіків –
немає більш скорботи і страждання,
укритих сивиною юнаків…
Не вигадати гірше покарання!
Не марево і не до себе жаль,
а кварта і на ній скоринка хліба,
за долю біль і майбуття печаль…
На небо йдуть у першу чергу глиби!
Та вибухів не чутно в тишині,
хоча в душі не менше кілотонни,
а стогони солдатські на війні –
життєві переписують закони.
І сльози чоловічі – то роса,
а на щоках алмази благородства,
бо відблиски від них на небесах
говорять про відсутність віроломства.
Немає неприродніших картин,
це не вірші, а вже сувора проза,
за плачучих досвідчених мужчин…
Не дай узріти чоловічі сльози!
Серця залізні кращих із мужчин
останнім часом крає чорна туга
і не спасає жодна із личин,
коли рідні привозять тіло друга.
Безмежний біль, що залишився жить,
що друга не успів закрить від кулі,
бо послизнувся у останню мить,
і дружба залишилася в минулім.
Важка, пекуча воїна сльоза,
що крізь метал проходить ніби масло.
Пішов на небо ще один козак,
зоря Вітчизни щоб повік не згасла!
*За мотивами пісні «Мужские слёзы», музика Тетяни Ярової на слова Володимира Мезецького.
