Пам’яті Цибульського Олексія Антоновича…
Була війна. Бої, окопи, стрій…
Їли лушпиння, житні сухарі.
Дрімав в окопі в думах Олексій,
А сон оберігали вартові.
Замаскував гармату у кущах,
Валився з ніг, бо треті сутки бій.
Та сон не брав, ховавсь у тишу страх,
Туман котився сіро-голубий.
Помив від грязі мокрі кирзаки,
Хлопці махру крутили в «косячок»*.
Давалась втома, за весь час, в знаки,
Лягав спочити зрідка на бочок…
Він з дня у день топтав шляхи Європи,
Пройшов Варшаву, взяв старий Берлін.
Війна скінчилась, заросли окопи,
Додому повернувся батьків син.
Жив для синів, леліяв свою доню,
Зростали внуки, як він їх любив…
Та понад все любив життя і волю,
Для цього певно він на світі жив.
Проте війна лишила йому рани,
Зрідка вдягав медалі й ордени.
На свято завжди з жінкою у храмі
За тих моливсь, хто не вернувсь з війни.
Палає схід вогнем війни і нині,
Смерть ходить полем, видно не одна.
Гинуть сини і доньки України,
Проклята буде хай люба війна!
*Тут, як самокрутка…
Найдорожчою ціною заплатив народ за Перемогу - ЖИТТЯ!!! З Днем Перемоги вас!!! Це свято із сльозами на очах! Кожне покоління повинне пам'ятати що означає Перемога для всіх!!!