Не зів’яла у лузі калина,
а у пам`яті – ті чагарі,
де чекає одна і єдина...
Ми із нею іще школярі.
Я біжу і зриваю для неї
находу запашні чебреці.
Аж дивлюся – у феї моєї
є такий же букет у руці.
Я вручаю їй, ледве помітні,
у своїй наготі зірочки,
а вона мені – жовто-блакитні,
на любов і розлуку, братки.
Не минає іронія долі.
Помінялися квітами в полі
тай радіємо, що не одні...
Понесемо ті квіти до хати,
щоб і долі свої поміняти,
і усе, що було уві сні.