Набрала вже років на оберемок, -
Восьмий десяток добігає путь.
На бабцю глянеш - мов зійшла з поеми, -
Її проблеми в танець не беруть.
Встає щоранку з першою зорею
І будить сонце: «Злазь уже з печі.
Пройдись тихенько сонною землею,
Даруй свої цілющі калачі.»
Господу трепетно дякує за день
Й лиш тоді береться до роботи.
Без неї вдома все не так й не те, -
Бабця щастя бачила на дотик.
Життя вдовине зовсім вам не казка -
Душа щодень на кінчику ножа…
В онуках щастя - ось воно, будь ласка, -
Їх виглядати бабця поспіша.
Душа давно уже осиротіла:
Не знає вона спокою та сну.
А бабця бігає щодень при ділі -
Хай рух притишить тугу навісну.
Завжди весела жвава і бадьора -
Так наче не брали в полон роки…
Душа хай хоч на двоє розкололась -
Лице в бабусі сонячне й думки.
Не раз гадаєш, де беруться сили
Вставать раненько, сонечко будить?..
Прохаєш пошепки: «Бабусю, мила,
Ще довго нам продовжуйте світить!...»
15-17.11.2018
Руслана Ставнічук