ГОЛОДОМОР
Неосягне́нний, терпко-згні́тний солод,
Застиглий, мов в воланні сказу хор.
Тхне гласом оніміння й скону морок
З істот земних – поко́рчених потвор,
Й нутро їсть хробаком недбало. Холод
Віє задушливо, весь світ – наче декор.
Лише іржа скрегоче тілом, сотні го́лок
В життя встромляє чорний матадор
І душу п’є недбало з пульсу жаху голод.
Грає у пі́жмурки з свідомістю в терор
До божевілля розум. Дух зжирає сховок
Й висмоктує тремт серця смертний мор.
Павло Гай-Нижник 19 липня 2019 р.
