Пробачте, мамо, — мати-Україна
Покликала на допомогу нас.
Не журте, мамо, ваша я дитина,
Та дозволу не запитав у вас.
Бо Україна — спільна наша мати,
На неї руку виродок підняв,
Та ще і власну матір убивати
Привів сусідів диких підлу рать.
Пробачте, мамо, ворог наш безжальний,
Підступності його немає меж:
Даремно кулям груди підставляєм —
Наш ворог зазвичай у спину б'є.
І я отак, пробачте ще раз, мамо,
Не вгледів, як у спину увігнав
Мені, підкравшись, підлий зрадник
Свинцю смертельний підступ — стало нас
На одного, на мене, стало менше
У громі переможного “Ура!”...
Оце у вашім серці, мамо, вперше
Не втіха я, а розпачу свіча.
Не треба, мамо, гірко так не плачте:
У ріднім лоні матінки-землі,
В обіймах України, в ваших наче,
Обіймах, мамо, затишно мені...
