Перше кохання – то квіти весняні,
Що власні пахощі радо вдихають,
В тінь перед світлом себе ще ховають,
Вірять, що вік їм цвісти без вмирання.
Інші, ах, з ними – ясні, полум’яні,
Теж промінь сонця, розцвівши, шукають,
Знають, що зблякнуть, та час не втрачають –
Гасять щоденні гарячі бажання.
Потім лиш айстри, бліді, позосталі,
Квітнуть самотньо в осінній зажурі,
Прагнуть життя, у дощах захололі,
Бачать навколо кончини печалі...
Лиш кипарис зеленіє похмурий, –
Дерево тужне, покірне для долі.
Adam Asnyk
Pierwsze uczucia — to kwiaty wiosenne
Pierwsze uczucia — to kwiaty wiosenne,
Co się swą własną upajają wonią;
Przed żywszym blaskiem jeszcze w cień się chronią
I wierzą jeszcze w swe trwanie niezmienne.
Po nich, ach! inne, stubarwne, płomienne,
Znów zakwitają i za słońcem gonią;
Wiedzą, że zwiędną: więc czasu nie trwonią
I gaszą tylko pragnienia codzienne.
A później znowu wspomnień astry blade
Wschodzą samotne na schyłku jesieni,
I chcą trwać tylko, i walczą z ulewą,
Widząc wokoło martwość i zagładę...
A wkońcu jeden cyprys się zieleni, —
Ponure, smutne rezygnacyi drzewo.
ID:
857131
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 06.12.2019 21:58:59
© дата внесення змiн: 06.12.2019 21:58:59
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|