Цю вулицю давно забули,
Вона не має імені твого.
На ній колись були і люди,
Але пустує нині те село.
А може десь межа рівнялась небу?
І кожен хто тут йшов, дививсь туди,
Де буйно колосились жита стебла,
І соняшники вклін вели землі.
Там зараз лиш трава буяє в росах,
Не чутно гомінких супутніх фраз.
Цю вулицю давно забули коси.
І ноги косарів за житом в Спас.
Той хутір назавжди залишу в згадці,
Із розповіді здолених людей.
Там зкоіться душа давно збагненних
Забутих усім світом Мрій пісень.
22.12.2019
(Хутір, з розповіді бабусі, який став полем. Щось згадалося, як у дитинстві вона розповіла мені про нього.)
