Вже на вулиці дещо заблукале Різдво,
Вже не вперше його зустрічає дощ,
Тільки вранці подекуди під ногами скло,
І на небі з хмар чорно - сірий борщ ...
Причаївся замріяний новий рік,
І не знає, чи сцена для нього ось ця,
Виставив випадково незахищений бік,
Та ніхто не бачив ще того року лиця ...
Навіть сірість і та не забула сховатись,
Сонні Він чи Вона, їм би лиш дочекатись,
Щоб почати увесь цей неспокій спочатку,
Але рік не прийшов, не поставив печатку ...
Ось і вся дивина, але хтось не чекає,
Що йому ця зима? Чи її вже немає?
Що йому сірина, чи то відблиски сонця?
Десь він ловить останні у сірих віконцях ...
Причаївся ... ну що ти там так виглядаєш?
Ти потрібен давно, то ж кого ще чекаєш?
Чи мене, чи дитину у голому парку,
Чи оцього в пальто, знову палить цигарку ...
Неготові вони, що мить року остання,
Їм твоє не до речі рукостискання,
Залишити не можуть те, що стало печальним,
А що буде, для них є безглуздим, примарним ...
Причаївся, чужий, ні на кого не схожий,
Нечепура, не злий, не впускає сторожа,
Може щось натворив, може сам ще не знає,
Що йому вже пора, бо старий відлітає ...
Дуже гарно!
Причаївся, чужий, ні на кого не схожий,
Нечепура, не злий, не впускає сторожа,
Може щось натворив, може сам ще не знає,
Що йому вже пора, бо старий відлітає ...