Материнське бажання бачити мене лікарем я зрозумів вже будучи дорослим. Мабуть вона щось бачила в мені, що було підставою для таких бажань. А те, що з мене був би чудовий лікар, вже потім я чув від багатьох і згадував мамине бажання. Але діти не завжди дослухаються до батьків.
В силу життєвих обставин я не був присутнім при народженні дочки. Тож коли від батьків дружини отримав телеграму дещо дивного змісту, - вітаємо з Днем народження доньки, - зрозумів, що став батьком. Мабуть це від хвилювання написали з днем народження, а не просто – з народженням дочки.
Та якби там не було, та перші три, чотири місяці дружину і дочку я бачив лише періодично під час приїзду до Вінниці. Зрозуміло, що це було ненормально і дуже добре, що вдалося доволі швидко владнати питання з працевлаштуванням та переїздом. І якщо народження першої дитини не було спланованим і продуманим результатом, просто так Бог дав, то народження другої дитини вже було результатом нашого спільного бажання. Я хотів, щоб між дітьми не було великої вікової різниці. Тобто щоб вони росли не тільки як рідні, але і ще як друзі. В мене в цьому плані був власний досвід, коли брат і сестра були за мене старші на шість і п’ять років відповідно. Вони між собою ладили чудово, а від мене вже сторонилися. Різниця в віці і інтересах давалася взнаки.
Тож народження сина було радісною і дуже приємною подією. Я вже був поруч і приймав безпосередню участь на всіх етапах його появи на світ. Правда тоді ще не проводилися спільні роди, але виписка після родів вже не затягувалася. Тож буквально до тижня дружину з сином виписали з пологового будинку.
Забравши їх з пологового будинку додому я без всякого страху взявся малого перепелинати. Тоді це робилося так як було заведено – підгузки, пелюшки і т.п. Вже тоді я одразу звернув увагу на якийсь не такий, як мені здалося пупок, але промовчав. Та вже на другий день перепелинаючи малого, змащуючи зеленкою пупок я сказав дружині, що він мені не не подобається, тобто пупок…
- Мабуть у нього пупкова грижа, сказав я, - хоч до цього пупкової грижі ніколи не бачив, тим більше в новонародженого. Чому це мені спало на думку і сам не знаю. Та вигляд цього пупка давав мені підстави для сумніву.
Дружина одразу почала заперечувати, що це неможливо, адже його в пологовому щодня оглядали лікарі. Якби щось було не так, то сказали б одразу. Я її почув, одначе сказав, - ось через два дні плановий огляд в дитячій поліклініці, то скажи лікарям про мою підозру.
Через два дні я приходжу з роботи і застаю дружину всю в сльозах і майже в істериці. Почав її заспокоювати і розпитувати, що сталося? На це почув, що нібито, це моя вина і що це я все накаркав… Нарешті дружина трохи заспокоїлася і почала розповідати, що на поліклініці останній огляд сина проводив хірург. Коли вона зайшла в кабінет то він сказав покласти дитинку на пеленальний столик і розпеленати. Потім підійшов, позгинав суглобах ручки, ніжки, поклав дитинку собі на руку так, що голівка опинилася в долоні, а тільце на руці, примовляючи при цьому, - ой, який хлопчик! Ой, який чудовий!
Потім поклав його на столик і сказав, що можна пеленати. Дружина вже майже сповила сина і тут згадала мої слова та несміливо промовила, що чоловік вважає, що в нього пупкова грижа і що казав звернути вам на це увагу. Лікар цими словами був дуже здивований і перепитав ким я працюю. Почувши, що чоловік бухгалтер, щиро засміявся, але сказав, - добре! Таке чую вперше! Але щоб вас і його заспокоїти, давайте глянемо ще раз. Розпеленайте!
Він довго уважно розглядав пупок, м’яв животик і нарешті промовив, - знаєте, як не дивно, та він правий! В нього і справді пупкова грижа! Мабуть що накричав в пологовому будинку. Та в цьому нема ніякої небезпеки. Ми зараз запишемо вас на чергу і десь через місяць прооперуємо. Це дуже проста операція, проводиться під місцевим наркозом і діти її дуже легко переносять. Тож все буде добре! Не переживайте!
Ця новина вразила і мене, адже я щиро хотів щоб я помилявся. Та вийшло, що ні. Заспокоївши трохи дружину і обдумуючи цю ситуацію, я взявся майструвати одну річ. Мені прийшло на думку, що якщо вправити і зафіксувати цю грижу, то розрив в м’язовій стінці животика повинен зарости, адже в такому віці такі процеси протікають дуже швидко.
Тож я взяв і розібрав пластмасовий значок «Ну постривай», який мав в діаметрі десь сантиметрів з п’ять і зістругав з нього булавку, разом з напливом пластмаси в якому вона кріпилася. Потім знайшов сферичний ґудзик з ніжкою. Цю ніжку теж відпиляв, а сферу приклеїв по центру значка. Коли клей підсох, це все обмотав в шарів шість бинта та обійшов по краю голкою з ниткою. Від широкої резинки відрізав потрібну довжину і пришив її з протилежних сторін до свого пристосування. Потім одів цю конструкцію на малого, переконався, що вона його не перетискає. Дружина якось підозріло дивилася на мої маніпуляції. Знявши цей поясок я обмакнув його в зеленку і знову одів на малого так, що ця випуклість на значку вправляла грижу. При цьому розповідав дружині про свій задум, – цей поясок буде вправляти йому грижу. А в цьому віці діти довго сплять і він його не буде зовсім помічати. Ручки в нього сповиті, а тоді була саме така методика, тож зачепити його він не зможе і ця грижа заросте. А по шкірі на спині та животику видно, що це його не перетискає. Знімай його тільки під час купання.
Та десь через тижнів півтора-два, коли я перепелинав малого то побачив, що на ньому немає мого бандажу. Виявилось, що дружина була з малим в поліклініці і там хірург, побачивши мою конструкцію, почав жартувати, що це мабуть якась бабка порадила. Дружина розповіла, що це моя ідея.
- Зніміть і не мучте дитину, - сказав він. Мабуть наговорив ще чогось, що дружина зняла цей бандаж. Мені вартувало певних зусиль переконати її одіти його знову.
Пройшло ще пару тижнів і коли прийшов виклик на операцію, в поліклініку ми вже пішли разом. Я бачив, що від грижі і сліду не залишилося і що операція не потрібна та бандаж сказав одіти навмисне. Я побоявся, що в них є запис про наявність грижі і вони можуть наполягати на операції. Там зібрався цілий консиліум, дивилися і на бандаж і на живіт та прийшли до висновку, що грижі немає.
Що було приємно, що цей хірург потиснув мені руку і сказав: «Колега»! Та самим більшим щастям було бачити радість в очах дружини і те, що обійшлося без операції. Та я і досі дивуюся як це мені спало на думку?
Через пару місяців виникла ще одна ситуація. Якось прийшовши з роботи і перепелинаючи малого я звернув увагу, що в нього не такі як мали б бути, як мені здавалося яєчка, вірніше мошонка. Я покликав дружину і сказав, що в сина, на мою думку, водянка. Чому я так це так назвав і досі збагнути не можу? Адже нічого подібного я досі не бачив. Це було те, що називають інтуїцією. Дружина ж сказала, що я знову щось накаркаю, та все ж наступного пішла в поліклініку. Оглянувши малого лікарі підтвердили мій діагноз. І причиною цього було всього лишень неправильне пеленання.
Тож коли почали робити це правильно, то ця біда за кілька днів щезла сама по собі.
Цікаво було те, що коли вона на прийомі сказала, що я в сина підозрюю водянку мошонки, ніхто з лікарів вже не сміявся.
Якось сталося так, що я почав проводити всі процедури, які призначалися лікарями і не тільки дітям. А теща взагалі говорила, що так як я їй робив уколи – не робить ніхто, безболісно зовсім. Я вже не кажу про скалки з металевої стружки, які періодично доводилось витягувати з рук тестя, наладчика станків на підшипниковому заводі.
Я не кажу, що це якийсь талант. Скоріше це співчуття і намагання зробити це безболісно. Та і не вважав, що в мене є якась інтуїція. Мабуть це швидше уміння бачити і аналізувати, шукати причини і передбачати наслідки та здатність постійно навчатися. Так якось хтось з співробітників об’єднання Вінницяплодоовочгосп запросив лікаря-травника прочитати лекцію. Я не запам’ятав його прізвище, а ось деякі речі щодо лікування певних хвороб, врізалися в пам'ять. І коли в мене почалися проблеми з гемороєм, одразу це згадалося – і про сік з каланхое, ще називають цю рослину живородкою, як його зберігати, як застосовувати. І що мед теж знімає запальний процес. Але потім це лікування доповнив ще своїми спостереженнями та висновками і прийшов до висновку, що при цьому захворюванню головне профілактика. А робиться вона дуже просто і не потребує ніяких коштів і надскладних зусиль. Потрібно взяти за правило, що після випорожнення потрібно підмитися! І Все!!!
Коли я бачу в газетах, по телебаченню, інтернету рекламу якихось супердієвих але і не дешевих лікарських препаратів для лікування цієї проблеми, хочеться плакати і сміятися. Та що казати, коли одного разу навіть знайомий професор Ж., в пригніченому стані і приреченим голосом, на моє запитання, що сталося, відповів, - геморой проклятий замучив! Після завтра лягаю на операцію!
Я був шокований! Професор – і не володіє такою простою та доступною методикою попередження та лікування геморою! В пориві емоцій навіть випалив, - ти, що дурний?! Яка операція? І зрозумівши, що ляпнув зайве і образив його, почав розповідати і переконувати на прикладі власного досвіду про методику лікування. Мені потім було незручно розпитувати його про це, та знаю точно, що від операції він відмовився. І по поведінці проявів геморою в нього теж на спостерігав. Значить прислухався і позбувся проблеми.
З власного досвіду, що це захворювання є проблемою для людей багатьох «сидячих» професій і багатьом з них мої поради реально допомогли. Та мабуть зробити так щоб ця інформація була доступна усім є невигідно тим, хто на цьому заробляє шалені кошти. Я взагалі переконаний, що для лікування багатьох проблем є просте , доступне і не дороге рішення. Потрібно його лишень знайти. Це так, як щоденно, перед сном чистити зуби, а ще краще двічі на день. Це значно дешевше і ефективніше, чим потім тратити шалені кошти на протезування.
У мене, після повернення з зони ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції, виникло безліч серйозних проблем з здоров’ям. І мабуть лише здатність аналізувати, приймати правильні рішення та як сказав в лікарні один чоловік, - вміти слухати себе, - дало можливість в певній мірі справитися з цією ситуацією. А ще не обійшлося без сприяння вищих сил. Адже в самі критичні моменти попадалась на очі стаття в якомусь журналі чи газеті, чи передача по радіо, тоді це було поширено, чи зустрічалася людина з певним досвідом та порадою. Правда від мене залежало прочитати, почути це та сприйняти. Та це як завжди – нам даються підказки, а чи ми їх побачимо і чи скористаємося ними, це вже залежить тільки від нас.
Остання така ситуація виникла в перший день цьогорічних різдвяних свят. Напередодні ми провідували онуків, які довший час, один за одним, хворіли на грип.
І ось в перший день свят, після ночі, в дружини піднялася температура і розболілась голова. Що тут можна було сказати? Однозначно, що заразилися! Саме так дружина і сказала. Та помірявши крім температури ще й тиск, мені чомусь спало на думку викликати швидку. Можете собі уявити, що означає викликати швидку в приміське село, та ще й в перший день різдвяних свят. З мобільного швидку я викликав вперше. Вони і справді почали морозитися, почали радити як збити температуру, що прийняти від головної болі… Та я був настирний і після того як почули показники тиску 100 на 58 – таки приїхали. Молода лікарка поставилася до огляду дуже уважно і сказала, що підозрює запалення легень та запропонувала стаціонар.
В приймальному відділені теж повезло з досвідченим лікарем. Він теж почув хрипи в легенях і направив на рентген та аналіз крові. Сам ходив в рентген-кабінет, щоб побачити результати досліджень, бо рентген зробили, а описати нікому. Вихідні… Тож підтвердив попередній діагноз і виписав необхідні медикаменти. Написавши відмову від стаціонару і ще раз вислухавши попередження та поради лікаря ми придбали потрібні ліки і я вдома, зробивши проби на алергію, почав робити ін’єкції…
Наступний рентген, після курсу лікування, показав відсутність запалення легень. Ми потім довго, ще говорили на цю тему, а що було б, якби дійсно сприйняли це за грип, що було дуже правдоподібним і чим би закінчилося це запалення легень впродовж різдвяних свят? Навіть страшно подумати! Але і як на рівному місці виникло запалення легень, теж не зрозуміло. Це запалення було подібним до теперішнього короновірусу, адже воно напевно що було вірусним. А може цей кроновірус вже давно серед нас?
Та є біль, який не дає мені спокою до цього часу і я буду винуватити себе в нерішучості і смерті доньки. Це дуже болюча тема, тож буду лаконічним, щоб не ятрити душу. В доньки були болісні місячні. Мене переконували, що таке інколи буває. Я на собі цього відчути не міг, то ж повірив цим поясненням. Тим більше, що двічі на рік вона ходила на огляд до гінеколога і вони не бачили відхилень від норми. А як потім виявилось в неї було киста яїчників, яка з часом виросла до аномальних розмірів. Зовні цього видно не було, але болі її мучили, а так як переконали, що таке інколи буває то вона терпіла і ковтала анальгін… А регулярне приймання анальгіну викликає рак шлунку, що врешті і сталося. Рак в свою чергу призводить до збільшення лімфовузлів і викиду в кров речовин, які закупорюють легеневі капіляри крові, що проявляється у появі кашлю та затрудженого дихання. Це дуже подібне на прояви бронхіту чи запалення. Це ж відбувається і при варикозному розширенню вен. Тому то терапевти і пульманологи при таких симптомах оглядають ноги на предмет варикозу, але при його відсутності майже ніхто не досліджує лімфовузли, що може привести до діагностування раку. Лікування цих явищ результату дати не може, адже причина зовсім в іншому.
Не буду тривожити душу та переживати це все ще раз, я втрутився вже занадто пізно.. Її смерті можна було запобігти, якби гінекологи, які проводили огляди, були професіоналами, а не відкривали в тумбочці шухлядку, куди треба було кинути 10, 20, 50, 100 гривень за огляд, враховуючи рівень інфляції по роках. Скільки туди кидають сьогодні я вже і не знаю. Це ж стосується терапевтів і пульмонолога, які її лікували. Якби лікарі справді були лікарями за покликом душі, а не з допомогою батьківських зв’язків чи гаманця, то таких смертей було би значно менше. І не має значення, яка в тебе спеціалізація – кардіохірург чи терапевт. В кожного терапевта, а сьогодні сімейного лікаря, теж є своє кладовище. На жаль там не має написів – помер від лікарської непрофесійності чи від лікарської байдужості та бездушності.
26. 02. 2020 р. м. Вінниця
ID:
866141
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.02.2020 20:58:52
© дата внесення змiн: 08.03.2020 13:42:01
автор: Мирослав Вересюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
