Кобза грає, душу крає,
та й за кобзарями.
З України їх зібрали,
ще й з поводирями.
Обдурили, обкрутили,
на з’їзд запросили,
В яру чорнім з кулеметів
усіх покосили.
Щоб не чули українці
про свій рід козацький,
Не боролися за волю
в комуні кріпацькій.
Щоб співали лише оди
катові рябому,
Щоб сказати святу правду
вже було нікому.
Стогнуть, плачуть кобзи струни,
на вітрі у полі.
Нема кому помолитись
за кобзарів долі.
Ніхто руки не заломить,
гірко не заплаче,
Лиш над чорним яром ворон
лиховісно кряче.
Якщо будем забувати
про народне горе,
Кобзарів з поводирями,
і голодомори,
Тих катів, що на Майдані
людей убивали,
То не будемо щасливі,
не буде й держави.