А вітер все грається липовим цвітом,
Легкими стопа́ми хилить траву…
О, як би й мені разо́м із цим вітром
Мчатися степом у пору ясну!
Летіти по небу то тихо, то грізно,
Вслід теплому сонцю навколо землі,
Завмирати на хвилю вечором пізнім –
Спочити, як в бухтах човни й кораблі.
Ледь-ледь шелестіти в садах яблуневих,
Наче пісня з дитинства забута до літ,
Торкнутися зранку рос кришталевих,
Щоб у своїх руках залишити їх слід.
З туманом стелитися понад рікою,
А в пору обідню ховатися в тінь,
Пшеничне колосся сколихнути рукою,
Пробігти полями, де жито й ячмінь.
Як би хотілось, щоб вітер мій теплий
Мене хоч на день із собою забрав!
Щоб вдосталь напитися синяви неба
Щоб надивитися зелені трав!
А потім вернутися в сутінках літніх,
Від усіх зберегти таємницю свою -
Що ми за руку сьогодні із вітром
Мчалися степом у пору ясну.
