Роки минають, згадавши - скільки
Болю сиплеться, як солі тільки
Тої, що є у банці - скляній
На столі, на ложці іржавій
Досі є накип солоний.
Я маю зір свій прозорий,
Крізь тебе я бачу
Що думаєш, коли я на дачу
Дивлюся як на порятунок
Від нещасть. Беру пакунок
В руки і біжу, я відкриваю
Двері, пам'ять зачиняю
За воротами, тебе я
Не пускаю, себе я
Не зламаю, не бачачи
Тебе ще поруч, бажаючи
Не зламатися, рани
Аби завжди заживити,
Тебе же побачити
Врешті востаннє, обняти.
