Чуєш? Я тебе забуду, неначе біль від першої невзаємної любові,
Як першу двійку з математики, нічний жах, що не здійснився,
Без пігулок, сліз в подушку і блукань у вечірньому парку,
Без моїх повідомлень «як ти?» і твоїх слів «все буває вперше».
Чуєш? Вирішальне слово було за мною, проте воно виявилось не останнім,
Залишилось ще стільки несказаного, але тим ліпше для нас –
Незнайомців, які стали одне одному черговим уроком.
Сумно, але я не змушу себе видалити твій номер.
Вірю, мине рік і ти мене не згадаєш, зустрінеш ту, яку шукаєш сьогодні,
Все налагодиться, неправильні слова і вчинки втратять значення.
Є лиш простір і час, все інше залежить від кожного з нас,
Все інше прийде, коли ми докладемо зусиль і навчимось чекати.
Вірю, завдяки тобі я зрозуміла, чого насправді хочу
І ти зрозумів все, що повинен був.
Лиш заради цього варто було зіштовхнутись серед павутини долі,
Немає про що шкодувати, коли знаємо, що це було не марно.
