як вранішнє сонце дереться по деревах через гілля,
так само завзято я робитиму все, щоб ти почувалася добре.
втім, я був там далеко, бо лишив тебе тут саму,
щоб ти спала. чому б тобі не прокинутися? –
нехай твоя сонна усмішка засвідчить, що я вже вдома.
я бачив, тіні в саду подовшали вчора ввечері.
леді щастя, чекаючи на смерть, стоїть нерухомо.
я не міг цього бачити: я осідлав
карусельного коника джамбо,
і над морями широкими, сірими та глибокими
полетів аж до неба: де тут ті знамениті ангели,
що втихомирять мій дух, а мене – відведуть додому?
і ось, нарешті, знайомі кривенькі вузькі провулки;
з коминів в'ється дим, а кругом – золоті поля.
знаєш, що відчуває вільшанка, повернувшися по зимі
до раю свого дитинства? тривожні тіні-примари
складаються враз в небувало втішну барвисту правду:
серед вихорів, вибухів, спалахів,
в обладунках мідних оркестрів
сама повитуха вітрів приводить мене додому
home, jethro tull