Ти кажеш, що — не варта цих думок,
тому що — у Тобі одній провина?
Приречення — закрилось на замок,
хоч менша не пройшла і половина,
й не всох іще сподіванок струмок;
а ключ «назад» — втягнула трясовина
епохи, що зникає, як димок…
Хоча у серці — люта хуртовина
з дощем чуттів і я — начисто змок —
нікому і нічого Ти не винна!..
Ти кажеш, що — не гідна даних слів?
Можливо й так, тому що — варта більше —
іменників, в обіймах дієслів…
Вірші — це так, пригамувати біль, ще
сильніший, ніж немилість королів…
Візьму, як антидот, укотре — «Ніцше» —
попутний шторм розбитих кораблів
в глибинах дум, і вже, на хвильку — ліпше,
тягучий морок мовби просвітлів,
та в обрії душі стає ясніше…
Ти кажеш — не вартуєш цих віршів?
Чому ж тоді без них — суттєво гірше?..
