Позичу я у осені ключі,
Щоб відчинити двері в надвечір’я,
Й писатиму удень і при свічі
Пісні і вірші про любов дочірню
До України й матінки-землі,
І про велике значення родини,
Про хліб і сіль до нього на столі,
І про буття у світі цім людини.
Про шепіт хвиль у голубій Десні
І про кохання неповторне, вічне,
Коли йому і груди затісні,
Про силу його дивну і магічну.
Із висоти моїх осінніх літ
Порину в казку юності своєї,
Де особливий щастя дивоквіт,
Де сад радів і заздрив солов’єві.
Там ти і я під ніченьки крилом
Шукали щастя нашого підкову,
Ловили зорі в лузі за селом…
Таке не забувається ніколи.
10.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).